Постійно діючий
ТРЕТЕЙСЬКИЙ СУД
при Асоціації Українських банків

Застосування принципу  диспозитивності та рівності сторін у справах цивільних та господарських судів , пов’язаних з рішеннями  третейських судів

 

           За ст.2 ЦПК та ст.2 ГПК  диспозитивність та рівність сторін перед законом та судом є  принципами судочинства. За ст . 13 ЦПК та ст.14 ГПК, які визначають принцип диспозитивності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цих кодексів , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

            Збирання доказів у цивільних або господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених процесуальними кодексами.

             У цивільних або господарських справах  про скасування рішення третейського суду або про видачу виконавчих документів на рішення третейського суду ці принципи застосовуються частіше за все у випадках, коли  відповідач у третейської справі подає заяву про скасування рішення третейського суду або заперечує видачі виконавчого документу на рішення третейського суду не тільки у частині рішення , що стосується його, а і - іншого учасника справи,наприклад, солідарного відповідача. .

             Так у  постановах  Касаційного цивільного суду

- від 07.03.2018 р у справі № 755/12757/15  (http://reyestr.court.gov.ua/Review/72819461 )

- від 13.06.2018 р. у справі № 755/11715/16 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/74777249 )

- від 04.11.2020 р. у справі № 755/5560/17   ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/92662335 )

       Касаційний цивільний суд відмовив апелянту-відповідачу у третейський справі   у задоволенні вимог про повне скасування рішень третейського суду про солідарне стягнення боргу з позичальника та поручителя, пославшись на те, що інший  солідарний відповідач у третейський справі ( поручитель) апеляцію не подавав .

            У постановах Касаційного цивільного суду

від 09.06.2022 р. у справі № 01/08/2017 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104827627 ),

від 14.09.2023 р. у справі № 824/151/22 ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/113560709 ),

від 11.01.2024 р. у справі № 824/119/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116291142 ),

від 23.05.2024 р. у справі №824/123/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119264954),

від 30.05.2024 р. усправі № 824/14/24   ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/119419676 )

про скасування рішень третейського суду ,міжнародного арбітражу або про надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу касаційний суд зробив висновок про те, що тягар доведення наявності підстав для скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу або відмови у надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітраж покладається на сторону, яка звертається із заявою про скасування такого рішення або по надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу .

           У той же час  принцип диспозитивності не завжди  послідовно застосовується у аналогічних справах Касаційним господарським судом.

       Так в ухвалі  від 03.04.2024 р у справі № 875/357/24  про видачу виконавчого документу на рішення третейського суду Касаційний господарський суд визначив, що у справах, повязаних  з рішеннями третейського суду повинен застосовуватись принцип диспозитивності сторін (див. https://reyestr.court.gov.ua/Review/118131044 ).

           У справі № 873/54/24 Півничний апеляцийний господарський суд у справі про скасування рішення третейського суду з посиланням на принцип диспозитивності не розглянув клопотання та доводи відповідача у третейськой справі - поручителя про скасування рішення третейського суду, оскільки він заяву про скасування рішення не подавав (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118959822).

          Проте, у господарський справі № 873/490/23  Касаційний господарський суд про видачу наказу на рішення третейського суду ( доповідач - суддя  Пєсков В.Г.)  постановою від  28.03.2024 р (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118036529) відмовив апелянту у  скасуванні ухвали Півничного апеляцийного господарського суду у частині стягнення боргу з апелянта, але скасував ухвалу у частині видачі наказу про стягнення боргу з поручителя за відсутності апеляції поручителя .

            Крім того, у цій справі касаційний суд за власною ініціативою визначив і підставу для скасування ухвали апеляційного суду про видачу наказу у частині стягнення боргу з поручителя, про яку не заявляв апелянт , чим позбавив іншу сторону у господарської справі № 873/490/23 ( позивача у третейський справі ) надати пояснення за цією підставою, що порушує принцип рівності сторін перед судом і законом . 

           При цьому касаційні господарські суди посилаються на ч.4 ст.349 ГПК ,якою передбачено, що суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, якщо під час розгляду справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, визначені статтею 350 цього Кодексу. Проте ця норма повинна застосовуватись з урахуванням п.b ч.2 ст.34 Типового Закону ЮНСІТРАЛ якою передбачено, що арбітражне рішення може бути скасоване судом за ініціативою суду тільки якщо „ спор не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством  держави або арбітражне рішення суперечить публічному порядку держави ( https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/media-documents/uncitral/ru/07-87000_ebook.pdf )

          У всіх інших випадках сторона, що ініціює скасування рішення арбітражного суду, повинна надати суду докази недієздатності сторони спору або недійсності арбітражної угоди, або неналежного повідомлення про призначення арбітру чи про арбітражний розгляд або рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди,або склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню цього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали цьому Закону.

          Аналогічні правила містяться у п.2 ч.2 ст. 34 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж” .
   Про необхідність застосування міжнародних правил арбітражу (Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж, та ЮНСІТРАЛ)  до третейського розгляду в Україні сказано у п.3.2. Рішення Конституційного Суду України від 10.01.2008 року у справі № 1-3/2008.
          Про цю необхідність 27.03.2024 р наголошували провідні вчені та практики на засіданні комітету ВРУ з питань правової політики при обговоренні актуальних проблем законодавчого регулювання недержавного розгляду спорів ( див https://tretsud.aub.org.ua/index.php/news/445-27032024-roku-u-komiteti-verkhovnoi-rady-ukrainy-z-pytan-pravovoi-polityky-vidbulys-slukhannia-v-on-lain-rezhymi-na-temu-problematyka-ta-perspektyvy-alternatyvnoho-vyrishennia-sporiv-u-suchasnykh-umovakh ).
           Таким чином, єдиним виключенням застосування принципу диспозитовності та рівності сторін при розгляді справ про скасування рішення третейського суду  або про видачу виконавчого документу на рішенн третейського суду з ініціативи суду є випадок ,коли третейським судом прийнято рішення ,яке не підвідомче третейському суду.

          

aub logo 100 cropped logo
 
 
 
 

При використанні матеріалів Третейського суду при АУБ цитуванння веб сторінки є обов'язковим

Сopyright © 2019.