Про законопроект Кабінету Міністрів України щодо зміни Закону України «Про третейські суди» від 29.04.2020 року № 3411.

Перегляди: 5335

29.04.2020 року у Верховній Раді України був зареєстрований за № 3411 проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо вдосконалення порядку утворення та діяльності третейських судів з метою відновлення довіри до третейського розгляду) підготовлений Кабінетом Міністрів України. Цей законопроект був наданий КМУ на зміну раніше зареєстрованого законопроекту № 3045, який КМУ відкликав у зв’язку з відставкою прем’єр-міністру (див. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68714 ). Зміст цих законопроектів КМУ є ідентичним.

У пояснювальної записці до законопроекту № 3411 пропонується «відновити довіру до третейських судів», « значно розвантажити судову систему», підвищити «рівень підтримки третейського вирішення спорів в Україні» шляхом:

1) посилення вимог до організацій, при яких можуть діяти постійно діючі третейські суди, та розширення повноважень органів третейського самоврядування щодо контролю над засновниками третейських. Для чого пропонується змінити редакції ст.ст. 58,59 Закону України «Про третейські суди» ( надалі –Закон) та пов’язаних з ними статей.

За проектом утворення третейського суду дозволяється лише певним юридичним особам, які на день прийняття рішення про утворення третейського суду діяли 5 років та спроможні забезпечити роботу третейського суду. Ця вимога розповсюджується і на засновників діючих третейських судів.

Третейської палаті надається право надавати висновки про відповідність засновників третейського суду новим вимогам вказаним у проекті та іншим вимогам, які затвердить з’їзд третейських суддів. Наявність висновку Третейської палати є обов’язковим для реєстрації нового третейського суду та для обов’язкової перереєстрації існуючого третейського суду.

Третейська палата також набуває права контролю за виконанням вимог до засновників. У разі їх порушення Третейська плата має право звернутись до органу державної реєстрації для вирішення питання про скасування реєстрації третейського суду у судовому порядку.

Третейської палаті надається статус юридичної особи. Утримання Третейської палати України покладається на засновників третейського суду, які повинні сплачувати внески на її утримання;

2) відновлення права третейських судів розглядати спори щодо нерухомості та спори за позовами до споживачів. Для чого пропонується виключити із ст.6 Закону пункту 7 та зміни редакції пункту 14 ст.6 Закону .

Вважаємо, що у законопроекті КМУ не вірно визначені проблеми, які потребують вирішення та шляхи їх вирішення.

Судовою статистикою державних судів у справах, пов’язаних з третейським розглядом не підтверджується виникнення недовіри до третейських судів у зв’язку з розглядом ними справ щодо нерухомості, як про це сказано у проекті.

Так, справи щодо нерухомості були виключені з підвідомчості третейського суду у 2009 році Законом України № 1076-VI від 05.03.2009 року. У пояснювальної записці до проекту цього закону необхідність виключення з підвідомчості третейського суду справ щодо нерухомості пов’язувалась не з «шахрайством» третейських судів, а - з «використанням сторонами спору третейського розгляду для заволодіння майном, яке їм не належало» ( див. пояснювальну записку - http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=31454 ).

Проте, після виключення у березні 2009 року з підвідомчості третейських судів спорів щодо нерухомості « рівень підтримки третейського вирішення спорів в Україні», за який можливо прийняти кількість розглянутих третейськими судами справ, зростав до кінця 2015 року за рахунок зростання кількості спорів за позовами банків до позичальників – юридичних та фізичних осіб та у 2014 році складав біля 100 000 справ. Відповідно за даними Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua) з 2009 року зростала і кількість виданих на рішення третейських судів виконавчих документів.

Не вплинуло на кількість розглянутих третейськими судами спорів і додання у 2011 році до ст.6 Закону пункту 14 про виключення з підвідомчості третейського суду спорів щодо захисту прав споживачів, до яких, відповідно до ст.16 ЦКУ та п.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів», відносяться спори за позовами споживачів до виробників товарів або послуг.

Проте, у 2015 році Верховний Суд України у справі № 6-1716цс15 та інших аналогічних зробив правовий висновок обов’язковий для державних судів про те, що до справ, щодо захисту прав споживачів, відносяться і справи за участю споживачів незалежно від того чи є споживач позивачем або відповідачем у третейському суді (див. http://reyestr.court.gov.ua/Review/53815631 ).

У 2015 році ВСУ також зробив висновок про виключення з підвідомчості третейського суду і справ у спорах за валютними кредитами, у тому числі, за кредитами виданими юридичним особам ( http://reyestr.court.gov.ua/Review/53026189).

Після вищевикладених правових висновків ВСУ кількість справ, які розглядали третейські суди, зменшилась у десятки разів, про що свідчить відповідне зменшення виконавчих документів виданих державними судами на рішення третейського суду ( див. Єдиний державний реєстр судових рішень).

Таким чином, запропоноване у проекті підвищення вимог до засновників третейського суду, розширення повноважень Третейської палати, щодо контролю за виконанням засновниками підвищених вимог, жодним чином не стосуються справжніх причин суттєвого зменшення кількості розглянутих третейськими судами спорів !

Відповідно зростанню кількості розглянутих третейськими судами спорів сприятиме поновлення підвідомчості третейському суду спорів за участю споживачів, незалежно від того хто є позивачем або відповідачем у цих спорах. Для чого необхідно виключити із Закону пункт 14 ст.6, а не лише змінити його редакцію, що запропоновано у проекті, оскільки він обмежує конституційне право споживача на звернення до третейського суду, суперечить ст. 55 , ч.2 ст.22, ст.64 Конституції України, Рішенню Конституційного Суду України від 10.01.2008 року № 1-3/2008 «про завдання третейського суду» ( див. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-08 ).

Збереження пункту 14 ст.6 у чинної або зміненої редакції не тільки обмежує конституційне право споживача на обрання для свого захисту третейський суд, але і негативним чином впливає на імідж України, оскільки у країнах ЄС недержавні суди мають право розглядати спори за участю споживачів ( див. Директиву Європейського Парламенту та Ради ЄС № 2013/11/EU від 21.05.2013 року «Про альтернативне вирішення спорів зі споживачами» див. http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=celex:32013L0011 або , https://tpu.inf.ua/direktiva-yes-2013-11-eu-vid-21-05-2013-roku-pro-alternativne-virishennya-sporiv-zi-spozhivachami/ ).

Щодо надання Третейської палаті України статусу юридичної особи та нових повноважень.

У проекті збережено визначення Третейської палати як постійно діючого органу третейського самоврядування, який представляє інтереси третейських суддів та обирається Всеукраїнським з’їздом третейських суддів. Додатково проектом Третейської палаті надається статус юридичної особи з новими повноваженнями.

Проте за ст. ст. 80 , 81, 92 ЦКУ юридичною особою є організація створена шляхом об’єднання осіб або майна, яка діє через органи управління, але проектом не передбачається створення організації третейських судів з певними правами членів цієї організації, не визначені її всеукраїнські підрозділи. Відповідно, Третейська палата України не може бути органом без організації та не може бути одночасно юридичною особою та органом юридичної особи. Третейська палата, також, не може бути , одночасно юридичною особою і представником юридичної особи, оскільки за ст. 237 ЦКУ представництво здійснюється від імені особи, а не - від її органу.

У проекті також збережена норма, за якою Третейську палату обирає Всеукраїнський з’їзд третейських суддів. Проте, за чинним законодавством всеукраїнський статус застосовується до юридичної особи, яка має підрозділи у більшості областей Україні. У чинному Законі та законопроекті створення організації третейських суддів та її всеукраїнських підрозділів не передбачається, відповідно, визначення з’їзду третейського суду як всеукраїнського, суперечить чинному законодавству.

Крім того, у діючому Законі та у проекті не визначено за якою кількістю делегатів обраних від всіх третейських судів або суддів з’їзд повноважний приймати рішення. Це дозволяє делегатам з’їзду, обраним від незначної кількості третейських судів, приймати рішення, які не відповідають інтересам більшості третейських судів, які не обирали делегатів з’їзду.

Відповідно, норми чинного Закону та проекту, які регулюють повноваження Всеукраїнського з’їзду третейських суддів та Третейської палати України як органів самоврядування третейських суддів та представництва їх інтересів, суперечать чинному законодавству про створення юридичної особи, її органів та – про представництво юридичної особи.

Для належного здійснення третейського самоврядування на всеукраїнському рівні необхідно створення організації третейських суддів та її органів відповідно до чинного законодавства.

Що стосується надання Третейської палаті нових повноважень вказаних у проекті , то вони не потрібні, оскільки не вирішують справжніх проблем третейського розгляду. За чинним законом вже існують певні вимоги до засновників третейського суду та контроль за їх виконанням з боку державного органу реєстрації. Ці вимоги та контроль за ними є достатніми. Інше у проекті не обґрунтовано.

Щодо «значного розвантаження судової системи».

Як сказано вище, зменшення кількості розглянутих третейськими судами спорів у десятки разів відбулось після 2015 року внаслідок правових висновків ВСУ, щодо непідвідомчості третейському суду спорів за участю споживачів з посиланням на пункт 14 ст.6 Закону .

Відповідно, з виключенням пункту 14 ст.6 Закону, який суперечить Конституції України можливо очікувати зростання кількості розгляду спорів у третейському суд за участю споживачів до 100 000 спорів за рік, що складає біля 10% від справ позовного провадження у цивільних судах.

Відновлення розгляду спорів, щодо нерухомості, із скасуванням пункту 7 ст.6 Закону не призведе до суттєвого зростання кількості цих спорів у третейських судах, оскільки і в державних судах за судовою статистикою справи із земельних правовідносин складають біля 3% від всіх справ позовного провадження ( див. https://court.gov.ua/inshe/sudova_statystyka/ ) .

Вважаємо, що подальше зростання кількості третейських спорів залежатиме від скасування вищевикладеного обмеження підвідомчості третейських судів та сталої судової практики державних судів у справах про скасування рішень третейських судів та - про видачу виконавчих документів на їх рішення.